Насильство – це важлива проблема, яка стосується не тільки жертви і кривдника, а й суспільства, і яка часто потребує сторонньої допомоги. Але певна частина суспільства звикла закривати очі на випадки насильства та абсолютно не прагне допомагати чи підтримувати осіб, які систематично страждають від домашнього насильства чи булінгу. У сучасному і розвиненому суспільстві толерантність щодо насильства має дорівнювати нулю.
Інколи буває так, що конфліктну ситуацію чи спір, сварку, що виникають у кожній сім’ї чи просто між людьми, та не становлять загрози подальшому розвитку здорових стосунків, сприймають за прояв насильства (передусім психологічного).
Сварка, конфлікт – це справа двох, а домашнє насильство та булінг — це злочин, який саме як злочин і має сприйматися в суспільстві.
Насильство — застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили щодо беззахисних.
Для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:
- умисність (з наміром досягнення бажаного результату);
- спричинення шкоди;
- порушення прав і свобод людини;
- значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов’язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Булінг (цькування) відрізняється від сварки такими ознаками:
- систематичність (повторюваність) діяння (дії або бездіяльності)
- умисні дії (злий умисел)
- владний дисбаланс між кривдником і потерпілим
- відсутнє розкаяння у кривдника
Свого часу група дослідників розробила так звану «піраміду ненависті», яка побудована за тим же принципом, що і піраміда потреб Маслоу, тобто кожен нижній рівень обумовлює наступний рівень і уможливлює булінг (цькування), агресію, прояви насильства по відношенню до інших.
Вона складається з 5 рівнів:
− рівень упередженого ставлення;
− рівень дій, базованих на упередженні;
− рівень, на якому виникає дискримінація;
− рівень жорстокості;
− рівень геноциду.
Варто пам’ятати, що булінг (цькування) ніколи не припиняється самостійно – потрібно втручання сторонніх осіб, захист і допомога потерпілому, кривднику та свідкам.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством. Наприклад, якщо немає порушення прав і свобод людини, це не насильство, а правомірне застосування сили.
Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною потреб, інтересів, соціальних установок, планів тощо у свідомості окремої особи, яке виникає в міжособистісних взаємодіях окремих осіб чи груп. Конфлікт не містить вище перелічених ознак.
Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Для конфлікту як способу взаємодії характерним є:
По-перше, його не регулярність та випадковість (відсутністю злого умислу);
По-друге, баланс (рівність) сил між його учасниками, владний баланс (симетричні відносини), що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту, відносною рівністю фізичних сил, соціально-психологічної адаптованості, соціального статусу, стану здоров’я, ментального розвитку тощо;
По-третє, спостерігається розкаяння сторін конфлікту та спрямованість зусиль сторін конфлікту на його вирішення.
Межу можна визначити так: якщо люди розв’язують конфлікти на засадах компетентності, тобто виходячи з того, хто краще розуміється на тому чи іншому питанні, про насильство не йдеться. Натомість ситуації, коли основним способом розв’язання спірних питань стає принцип «хто сильніший, той і має рацію», або коли головною метою є не так справжнє розв’язання проблеми, як доведення власної правоти за будь-яких умов і в будь-який спосіб, стають сприятливим підґрунтям для виникнення насильницьких стосунків.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, а не прагненням розв’язати спір. Для того щоб визначити, чи маємо справу саме з цим видом насильства, потрібно знайти всі чотири ознаки цієї дії.
Причини насильства частково зумовлені біологічними та іншими факторами, які дають підстави говорити про певну схильність деяких людей до агресії, однак частіше за все ці фактори взаємодіють з сімейними, суспільними, культурними та іншими факторами зовнішнього характеру і таким чином створюють ситуацію, в якій виникає насильство.
Головною проблемою насильства в сім’ях є те, що воно найчастіше не виходить за межі зачинених дверей, а відтак «насильник» залишається непокараним і продовжує знущатись над рідними. Також часто присутнє таке явище як «реактивне насильство» – це той випадок, коли кривдник видає реакції потерпілої від його дій за насильство і сам ніби стає жертвою. Це провокація жертви кривдником як спосіб дозволеності знущання над нею та приховування реального насильства. Проте реактивне насильство – це агресія справжньої жертви насилля (а не кривдника-«жертви»), яка проявляється при захисті життя, свободи, гідності, а також власного або чужого майна. Цей тип насильства стоїть на службі життя, а не смерті, і його кінцевою метою є збереження, а не руйнування.
Декілька порад як уникнути насильства:
- намагайтеся робити зауваження одне одному лише наодинці, тактовно і делікатно;
- не провокуйте конфліктні ситуації;
- зупиніться у гніві – розумний не той, хто правий, а хто своєчасно припинив сварку;
- умійте робити крок до примирення;
- не забувайте дякувати за найменшу послугу;
- частіше ставте себе на місце іншої людини, спробуйте зрозуміти її світогляд;
- не миріться з принизливим і жорстоким поводженням і не бійтеся говорити про це
Не слід вдавати, що нічого не відбувається, і надіятися, що все минеться. Варто докласти максимум зусиль, щоб вирватися із замкненого кола, а тим, хто поруч, – родичам, друзям, сусідам – треба простягнути руку допомоги, бо коли мова йде про домашнє насильство, мовчання означає співучасть.