Філоксера виноградна (Viteus vitifolii Fitch) – коренева попелиця із ряду рівнокрилих, що вражає листя і кореневу систему винограду. Для неї характерний чітко виражений поліморфізм: особини шкідника відрізняються морфологічно і за стилем життя.
Поширення. В Україні трапляється в Криму, південних та західних областях. Пошкоджує виноград. У Європу її було завезено з Америки в 60-ті роки минулого століття, де вона швидко поширилась, завдаючи значної шкоди виноградникам.
Морфологічні ознаки. Залежно від способу життя і шкідливості філоксера має дві форми: кореневу і листкову. Самка кореневої форми завдовжки 1 – 1,2 мм, видовжено-овальна, зеленувата або бурувато-жовта; вусики тричленикові; хоботок довгий, заходить за основу задніх ніг; на верхній частині тіла – 70 темних бородавок, розміщених рядами. Самка листкової, або галової, форми більш округла, жовто-зелена, з коротшим хоботком; на тілі немає темних бородавок. Проміжні форми шкідника: крилата німфа і двостатеві (амфігонні) покоління. Личинка першого віку завдовжки 0,3-0,4 мм, молочно-жовта. Травлення у філоксери позакишкове, кишечник замкнений, анального отвору немає.
Біологічні особливості. На європейських та азіатських сортах винограду філоксера розмножується лише на корінні. На американських видах винограду та деяких гібридах – прямих виробниках шкідник розвивається як на корінні, так і на листі, проходячи повний цикл розвитку, в тім числі дві основні й проміжні форми. Зимують личинки першого, рідше другого віків на коренях. За температури ґрунту +12…+13°С личинки прокидаються від зимового заціпеніння і починають живитися. Через 20-30 діб вони перетворюються на безкрилих партеногенетичних самок, які, відклавши 50-100 яєць, відмирають. Личинки, що відродились, проходять п’ять віків і також перетворюються на безкрилих партеногенетичних самок. За сезон у ґрунті розвивається 5-8 поколінь.
На розвиток одного покоління в літній період потрібно 18-26 діб. Частина личинок (бродяжок) виповзає на поверхню ґрунту і через тріщини в землі проникає до коріння сусідніх кущів. Річний цикл кореневої форми завершується у вересні – жовтні переходом личинок першого, рідше другого віку на зимівлю. Приблизно з другої половини червня частина личинок ІІІ – IV віків утворює німфи, які виходять із ґрунту і перетворюються на крилатих самок-розселювачок.
Після парування самки відкладають у тріщини деревини по одному зимуючому яйцю, після чого відмирають. Навесні з цих яєць відроджуються личинки-засновниці листкової форми філоксери, які на американських видах і гібридах – прямих виробниках переповзають на бруньки, що розпускаються, і присмоктуються до молодих листків з верхнього боку. На європейських і азіатських сортах винограду личинки до листка присмоктатися не можуть і гинуть.
У місцях живлення тканина розростається і випинається на нижній бік, утворюючи гал, усередині якого личинка продовжує розвиток. Через 18-25 діб вона перетворюється на партеногенетичну самку-засновницю, яка усередині гала відкладає 250-500 яєць і відмирає.
Відродившись через 6-8 діб, личинки залишають гал, переповзають на молоде листя і присмоктуються до нього, утворюючи нові гали. В Україні листкова форма філоксери дає 5-7 поколінь. Починаючи з другого покоління, частина відроджених личинок проникає в ґрунт і селиться на корінні. В кожному наступному поколінні число личинок кореневої форми збільшується; в останньому (осінньому) поколінні майже всі личинки переходять у ґрунт. Личинки, що залишилися на листі, з настанням холодів гинуть. Личинки листкової форми поширюються вітром, водою, знаряддям обробітку ґрунту, з одягом та взуттям робітників. При заселенні лози листковою формою філоксери знищується асиміляція листків, уповільнюється ріст рослин, знижується врожай. Унаслідок живлення філоксери на мичкуватому корінні утворюються здуття, які мають форму дзьобиків (нодозитети). Пошкоджені корені відмирають. На багаторічних коренях у місцях живлення утворюються жовна (туборозитети) і виразки, в які проникають гнильні бактерії та сапрофітні гриби. Через 2-3 роки заселений філоксерою кущ гине.
Заходи захисту. Залежно від наявності й ступеня поширення філоксери територію поділяють на три зони: вільну від філоксери, часткового поширення і суцільного заселення. У вільній від філоксери зоні вирощують кореневласні європейські сорти винограду. Проводять цілу низку карантинних заходів для захисту цієї території від проникнення шкідника. У зонах часткового й суцільного заселення філоксери для знищення шкідника в ґрунті застосовують хімічний метод. Нині найефективнішим є застосування гексахлорбутадієну та емульсії сірковуглецю. У зоні суцільного заселення філоксери проводять вирощування європейських сортів винограду на філоксеростійких підщепах. Проти листкової форми філоксери на маточниках підщепної лози та гібридах – прямих виробниках застосовують обприскування інсектицидами (Командор, Актуал). Першу обробку проводять на початку розпускання бруньок і до розпускання на пагонах другого й третього листків, другу – в період розпускання на пагонах 10-12-го верхівкового листка.
Карантинні заходи. Основними протифілоксерними карантинними заходами є:
заборона завозу з зараженої в не заражену філоксерою зону будь-якого садивного або щепленого матеріалу винограду;
заборона будь-якого перевезення чи пересилання виноградних саджанців або чубуків без дозволу (сертифікату) Державної інспекції по карантину сільськогосподарських рослин;
заборона продажу й купівлі виноградного садивного матеріалу приватним способом на ринках чи в інших місцях; відпуск садивного матеріалу спеціальними розсадниками або іншими організаціями тільки на підставі карантинних сертифікатів з обов’язковим знезаражуванням відпущеного матеріалу в гексахлорано-глиняній рідині (суспензії); заборона на перекидання з зараженої в не заражену філоксерою зону жердин, кілків, стовпів, які
використовувались раніше на виноградниках, та ін.
Т. Ердеш, С. Місяйло, головний та провідний спеціалісти
відділу фітосанітарних заходів на кордоні в Закарпатській області