Напевно, кожна людина хоч раз в житті задумувалася, що саме стає причиною того, що деякі люди є справжніми тиранами, зокрема і в сім’ї. Народжуються вони вже з закладеною генетично жорстокою поведінкою чи формують її в процесі свого життя?
Експерти вважають, що причиною будь-якої агресії є інстинкт самозбереження і самореалізації. Без агресивної поведінки, на думку певної категорії фахівців, людина приречена на загибель ще в ранньому дитинстві. Крім того, не можна заперечувати позитивну роль «корисної» агресії при досягненні поставленої мети. У більшості випадків така властивість людської психіки називається цілеспрямованістю, завзятістю, твердістю характеру, але, по суті, в ньому закладена та ж агресивна енергія, тільки спрямована вона на добру справу. Крім того, та ж агресія допомагає вижити в критичних життєвих ситуаціях. Наприклад, вона дуже «згодиться» для активного самозахисту від озброєного нападу. Перераховані ситуації — це варіанти стану нормальної людської психіки.
За агресію в мозку людини відповідає декілька ділянок.Це гіпоталамус, поясна звивина та лобова частка. Що краще від народження розвинута й узгоджена робота цих ділянок, то, як правило, менше агресії виказує людина. І навпаки.
Гіпоталамус починає формуватися вже на другому місяці ембріонального розвитку. Психологічні стреси, які пережила вагітна жінка, фізичні травми, що також супроводжуються викидом стресових гормонів, як і вживання психоактивних речовин під час вагітності — алкоголю, наркотиків, нікотину, певних ліків, можуть мати негативний вплив на розвиток нервової системи майбутньої дитини. Розвиток гіпоталамуса триває до семи років. І якщо в ранньому дитинстві людина недоотримує материнської уваги або ж її надто рано відлучають від грудей, чи виховують у дуже стресовій атмосфері — це також негативно позначається на розвитку нервової системи.
Також аб’юзивну поведінку нейрофізіологи пов’язують з мигдалеподібним тілом, що відповідає за емоції і найбільш інтенсивно розвивається із початком статевого дозрівання. Порушення роботи мигдалеподібного тіла є причиною як зникнення страху в людини, так і надмірної боягузливості, покірності. Зменшені від народження розміри мигдалеподібного тіла спостерігають у злочинців і осіб із неврівноваженою психікою.
Причинами його зменшення можуть бути гормональні проблеми матері, вплив медикаментів чи інших хімічних речовин на вагітну, брак певних вітамінів чи мікроелементів (йоду, фолієвої кислоти) — особливо у першому триместрі вагітності.
Збій у підлітковому віці провокують брак вітамінів, мікроелементів, таких, як йод чи вітаміни групи В. Також певну роль відіграє гормональний дисбаланс — наприклад, проблеми зі щитоподібною залозою.
Проте дитина-диктатор може вирости в будь-яких сім’ях і у будь-яких батьків, незалежно від їх віку, соціально-економічного статусу чи моделі поведінки в сім’ї. Чому хтось із звичайної дитини виростає тираном, а хтось — стає жертвою? Психологи запевняють – тиранами не народжуються, ними стають. За винятком агресії, породженої яким-небудь психічним захворюванням.
Перші прояви деспотизму можна помітити вже в ранньому віці – 5 років. Фахівці вважають це серйозним упущенням у вихованні з боку батьків з найперших днів життя дитини.Якщо не поставити ситуацію своєчасно під контроль, не звернути на неї уваги, якщо виховувати дитину в атмосфері потурання і вседозволеності, не охарактеризувати для неї чітких меж особистої свободи, то така дитина виросте деспотом, але вже дорослим.
Часто це відбувається в родинах, де батьки – нерішучі люди, які бояться завдати шкоди своєму чаду відмовою або забороною, буває, що ними рухає почуття провини перед важко хворою дитиною або дитиною з інвалідністю. Ще один варіант імовірності неблагополучного розвитку ситуації – поганий приклад батька, який у присутності дитини ображає матір. Для дитини така поведінка стає нормою, переносячи її на своє вже доросле життя.
Вроджену агресію можна тримати під контролем. В ідеальному варіанті почати працювати над цим потрібно ще в юності. Дитину із такими проблемами варто залучати до спорту. Він дає можливість скерувати агресію у правильному напрямі, стимулювати вироблення природного дофаміну – нейромедіатора (виробляється у мозку), який відповідає за задоволення, мотивацію та почуття радості у людини.
Коли агресор відчуває наближення нападу люті, то краще попередити про це людей довкола і покинути їх. Мовляв, зараз мене не чіпайте! І важливо, аби людину справді не зачіпали. Іноді це спрацьовує. Проте не завжди, на жаль.
Але деспотами можуть бути абсолютно здорові люди, які повністю розуміють свої дії. І зовсім не шкодують про скоєне. Навпаки – страждання їм приносить відсутність жертви. Якщо у попередніх відносинах людина здійснювала насилля, то, скоріше всього, і Вас очікує те ж саме. Агресор стежитиме за своєю жертвою до тих пір, поки не знайде іншу. Сприяє випадкам домашнього насильства і суспільство, яке часто винуватить в насильстві саму жертву, оскільки спрацьовує стадний стереотип поведінки. Адже кинути камінь в того, хто слабше, завжди легше.
Аб’юзера поряд із партнером, якого він принижує, тримає страх, адже він насправді дуже невпевнена у собі людина. Він, наче наркоман, живе від дози до дози нейромедіаторів, зокрема дофаміну, який отримує самостверджуючись за рахунок жертви.
Жертві піти від агресора часто заважає занижена самооцінка. Аб’юзер знецінює все, чого вона вже досягла. Він постійно маніпулює жертвою, а в моменти, коли до неї “добрий”, вона дістає винагороду — дофамін, якого їй також бракує.
Цей нейромедіатор виробляється в організмі природним шляхом у відповідь на корисні (з погляду мозку) дії: наприклад, під час споживання солодощів, прослуховування музики. Сприяють його утворенню секс, спорт, словесне схвалення. Але дофамін виробляється у більшій кількості також у відповідь на наркотики, нікотин, алкоголь, азартні ігри, агресію. З часом мозок адаптується до штучно активованого рівня дофаміну, виробляє його дедалі менше природним способом. Тому і людина із залежненістю, і некерований агресор — це дофамінові наркомани.
Найбільше шкоди собі та іншим завдають особи, які з жертви стали насильниками. Психологічні і фізичні травми дитинства залишають у душах дуже глибокі рани, озлобленість формує особливий тип характеру. Ці люди у дорослому житті намагаються компенсувати біль свого дитинства, завдаючи болю іншим.
Нервова система людини здатна адаптуватися до короткочасного стресу, а ось постійний стрес призводить до розвитку метаболічних порушень, до негараздів із серцево-судинною системою, психікою. Це стосується і насильника, і жертви, і дітей, які стають свідками аб’юзу.
Кожна дитина народжується хорошою людиною, а виростає вона такою, якою життя вчило бути та залежно від висновків, які вона сама з нього виносить.