Потребує вирішення питання щодо подолання підходу, за якого гендерна рівність розглядається як однакове ставлення до всіх громадян незалежно від соціальних чи інших обставин. Водночас рівність означає забезпечення однакових можливостей доступу до державних гарантій для всіх громадян незалежно від статі, віку, інвалідності, місця проживання, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, мовних, належності до маломобільних груп або інших ознак.
Сьогодні гендерна дискримінація часто виявляється у:
- нерівному доступі до професійного навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовки, у
тому числі отримання досвіду практичної роботи;
- нерівному доступі до оплачуваної праці та різних професій (занять),
включаючи критерії відбору, умови найму та кар’єрного зростання;
- необґрунтованій чи безпідставній нерівності в оплаті праці;
- неоднакових умовах праці та організації робочого часу;
- нерівному доступі до отримання компенсацій та допомоги.
З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України, Верховною Радою України в 2005 році було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків здійснюється у громадсько-політичній, соціально-економічній сфері. Звертаємо увагу керівників підприємств, установ та організацій, що у статті 18 даного Закону зазначено, що у разі колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин до генеральної угоди, галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів включаються положення, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків.
Так, наприклад, роботодавець зобов’язаний:
- створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
- забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;
- здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
- вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;
- вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних
домагань, інших проявів насильства за ознакою статі.
При цьому колективні угоди (договори) мають передбачати:
- покладання обов’язків уповноваженого з ґендерних питань – радника керівника підприємства установи та організації, їх структурних підрозділів на одного з працівників на громадських засадах;
- комплектування кадрами і просування працівників по роботі з дотриманням принципу надання переваги особі тієї статі, щодо якої в них існує дисбаланс;
- усунення нерівності за її наявності в оплаті праці жінок і чоловіків як у різних галузях господарства, так і в одній галузі на базі загального соціального нормативу оплати праці в бюджетній та інших сферах, а також на основі професійної підготовки (перепідготовки) кадрів, відповідно до Додатку 2 до Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2018 № 273;
- забезпечення паритетного представництва чоловіків та жінок на керівних посадах відповідно до Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 № 634-р.