Територія Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словацької Республіки після завершення Першої світової війни. У 1938 році чехо-словацька влада пішла на поступки самостійницьким вимогам українців, і 11 жовтня в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Августин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії.
Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська січ», що нараховувала 10-15 тис. членів, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. У рамках Карпатської січі функціонували жіночі відділи.
У ніч на 14 березня 1939 р. перші угорські підрозділи вступили на територію Карпатської України. Тоді ж А. Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який також обрав Волошина президентом та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття). 15 березня Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України до складу Угорщини. Волошин відмовився, тож угорці вирішили атакувати.
Найбільш кровопролитні зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехо-словацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня був взятий останній пункт оборони січовиків – Воловець. Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.
Загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору.
Прес-служба
Українського інституту національної пам’яті