Сьогоднішня тема доволі незвична за своєю назвою. Поради кривднику. Проте поради полягають в тому, як домашньому агресору подолати прояви цієї агресії та не стати тим самим домашнім тираном, через якого домівка, яка має бути самим затишним місцем на світі, де тебе зрозуміють, підтримають, дадуть пораду, можливо, інколи скажуть, що ти неправий чи неправа, але пояснять свою думку, і вже разом спробуєте найти вихід із ситуації, яка склалася, перетворюється на ненависне місце, з якого весь час хочеться втекти чим подалі. Місце, де тебе не те, що не розуміють, а ще більше заганяють в «глухий кут», постійно критикують, чи навіть б’ють, вважаючи себе ідеально правими.
І що саме жахливе в цій ситуації, що суспільство скоріше підтримає кривдника, чим жертву: «Ну, звісно, пиляє його, пиляє! Чого їй не вистачає?! Ніде не працює, сидить дома, нічого не робить, а бідолашний зранку до ночі на роботі!..», «Вдарили дитину? Отже, було, за що. Мене в дитинстві теж били, нічого, виріс/виросла!». Ця суспільна підтримка і є ключовим фактором домашнього насильства.
Більшість людей не задумуються над тим, що ходити на роботу буває краще, чим весь час сидіти в чотирьох стінах і «нічого не робити». Адже людина, яка знаходиться в соціумі, внутрішньо розвивається, спілкується з іншими людьми, отримує певний досвід. Та, яка займається хатніми справами, – прибирає, пере, готує їсти, тобто ніяким чином не розвивається, а робить щодня одноманітну роботу, тобто «сидить вдома і нічого не робить»
Б’ють дитину. Подумаєш, отже, заслужила. І часто ні батьки, ні тим більше чужі люди, не спитають хлопчика чи дівчинку, чому вона зробила саме так, а не інакше. Можливо, дитина думала, що це так вірно – вона ж не знає всього, вона росте і розвивається, їй все цікаво, і повторює вона поведінку старших. Зрештою, всі ми люди, і всі ми помиляємося, навіть будучи дорослими, не то, що дітьми.
Нещодавно одна моя знайома сказала: «Дітей вчать брехати дорослі». І я згідна з нею, адже діти не знають, що таке правда, а що – брехня. Спочатку вони кажуть все, як є (навіть про те, що щось розбили, про двійки у щоденнику і т.п.), але їх за це критикують, сварять чи б’ють, замість того, щоб спокійно пояснити, чому так робити не можна. І що ж роблять діти? Так, починають приховувати свої дії чи кажуть батькам неправду, тільки з однією метою – щоб їх не ображали.
Хоча не завжди і правда є необхідною. Адже і вона може принести біль оточуючим. Це також знаю з власного досвіду… І якщо колись цю дівчинку, яка сказала правду, тим самим підставивши іншу людину, не підтримала б буквально одна людина з усієї групи, якби її не вибачила та людина, яку вона ненароком образила, якби батьки, замість того, що роз’яснили їй, що так робити не можна, накинулися би на неї з докорами і критикою чи з батогом, невідомо, які наслідки це мало би для неї тепер. Тепер ця моя знайома добре знає, що таке «необхідна правда», а що таке «правда, яку не всім необхідно знати, і якщо сказати неправду, це нікому не заподіє шкоди, навіть навпаки – комусь допоможе».
Тож, повторюю, діти – це ті люди, які учаться у дорослих. І їм, і навіть дорослим, інколи потрібна проста підтримка, вибачення і спільна розмова, а не батіг. І їм потрібен ваш власний приклад, а не тільки ваші слова…
Часто можна почути, що всі так живуть – п’ють, сваряться, зраджують, б’ються… Мало хто прагне до чогось кращого, адже «у всіх так». «У всіх так» створюється самими ж людьми, які дивляться один на одного.
Так, цінувати те, що маєш, потрібно, бо в когось і справді гірше, але це не означає, що потрібно рівнятися на гіршу ситуацію, а не на кращу.
Переважна більшість випадків домашнього насильства спостерігається у тих сім’ях, в яких агресор у дитинстві ріс в сім’ї, де він сам регулярно ставав свідком або жертвою домашнього насильства.
Тож, що лежить в основі агресії? Експерти вважають, що причиною будь-якої агресії є інстинкт самозбереження і самореалізації. Зрозуміло, що породження агресії не обмежується лише однією заздрістю і прагненням вижити. Адже скільки відомо сутичок серед людей, яким, здавалося б, нічого ділити, та й взагалі вони один одного вперше бачать. Іноді ми сваримося просто тому, що перебуваємо в одному емоційному полі. Те, що дратує вас, швидше за все, і в іншої людини викликає тривогу.
Без агресивної поведінки, на думку певної категорії фахівців, людина приречена на загибель ще в ранньому дитинстві. Крім того, не можна заперечувати позитивну роль «корисної» агресії при досягненні поставленої мети. У більшості випадків така властивість людської психіки називається цілеспрямованістю, завзятістю, твердістю характеру, але, по суті, в ньому закладена та ж агресивна енергія, тільки спрямована вона на добру справу. Крім того, та ж агресія допомагає вижити в критичних життєвих ситуаціях. Наприклад, вона дуже «згодиться» для активного самозахисту від озброєного злочинця.
Перераховані ситуації — це варіанти стану нормальної людської психіки. Однак агресія може бути породжена яким-небудь психічним захворюванням.
Причинами агресії може стати те, що у людини дуже багато негативних емоцій: почуття образи, вини, невдачі, безнадії, невпевненості в собі, нереалізованості, бажання підпорядковувати собі всіх і все тощо. Особа боїться їх висловити і усі ці емоції у сукупності призводять до утворення агресії.
Що ж робити, коли злість та агресивна поведінка стали на заваді вашого життя?
1. Спочатку дуже важливо усвідомити, що ви відчуваєте злість та в якій мірі. Чудово якщо ви зможете виразити це в словах. Наприклад: «Я роздратований/втратив рівновагу», «Я відчуваю злість», «В мені наростає гнів/лють» і т.ін. Для поліпшення, збереження або зміцнення зв’язку у сім’ї важливо поспілкуватися з вашим партнером про почуття злості, його причину, тоді, коли вони з’являються. Слід звернути увагу на те, що це є Ваш партнер, а не супротивник. Якщо хочете гармонії і любові у сім’ї, то у ваших інтересах (а також Вашого партнера) обговорити ситуацію і знайти вирішення.
Навчіться чути одне одного, спробуйте поставити себе на місце іншої людини (члена сім’ї, друга, колегу по роботі тощо), можливо, вона не спеціально щось зробила, щоб вас посердити (наприклад, спізнилася на зустріч), в неї були певні на те причини.
2. Спробуйте також визначити, які причини призвели вас до такого стану та зменшити або компенсувати їх вплив на себе. Найчастіше викликають такі емоції наступні чинники:
- фізіологічні причини (деякі хвороби, гормональні порушення, надмірна втома, деякі медичні препарати, зловживання алкоголем, наркотиками та ін. психоактивними речовинами, голод чи спрага і т.д.);
- психологічні причини (психологічна занедбаність в дитинстві, пережиті психологічні травми та недоліки виховання, надмірне інформаційне перевантаження, особливо негативного змісту, установки, особливості сприйняття стресових ситуацій та надане їм негативне значення);
- соціальні причини (наслідування агресивної поведінки перш за все батьків, друзів, кіногероїв і т.п., соціально-побутові, економічні, фінансові складнощі, війни, революції та ін. екстремальні ситуації й соціальні напруження).
3. Знайдіть свій спосіб переключитися з негативної емоції на щось більш позитивне, якщо вважаєте, що прояв вашої злості матиме негативні наслідки:
- глибоке дихання, медитацію, приємні спогади чи мрії, що знизять напругу та сприятимуть релаксації;
- спортивну активність, прогулянки, перегляд захоплюючого фільму та читання книжок, улюблене хобі, що дадуть змогу відволіктися, переключитися на інше;
- аутогенні тренування, позитивні афірмації й т.ін., які змінять сприйняття того, що відбувається.
4. Відшукайте безпечні форми прояву злості. Часто проблеми створює не сама злість, а способ її висловлення. Важливо не плутати соціальні заборони на грубість, ненормативну лексику, рукоприкладство з забороною на самі емоції. Намагайтеся донести свої почуття з приводу ситуації, а не претензії до співрозмовника
На замітку, перегляд футбольного матчу – прекрасний спосіб позбутися негативних емоцій. Адже, коли людина дає собі вдосталь покричати, їй стає спокійніше. Це природний вихід злості, що накопичилася.
5. Вирішуйте свої проблеми по можливості відразу. Адже їх накопичення буде додатковим чинником роздратування. В ситуації, коли ми надто довго терпимо, навіть сама незначна подія може спровокувати вибух гніву. Якщо конфліктної ситуації уникнути неможливо, обговорюйте тільки той привід, який викликав ваші негативні емоції, не пригадуйте все, про що ви мовчали до цього часу (навіть, якщо причин є декілька).
6. Не піддавайтеся на провокації. Продумайте спокійні і виважені відповіді на слова, які викликають у вас роздратування.
7. Якщо попри все вам не вдається опанувати себе, візьміть так званий тайм-аут зі
співрозмовником на той час, який потрібен вам, щоб заспокоїтися, проаналізувати ситуацію та виробити по відношенню до неї зважену позицію.
Наприклад, якщо ви на роботі, вийдіть в туалет, якщо вдома – вийдіть з кімнати чи прийміть розслабляючий душ, щоб заспокоїти свої думки… Це дійсно допомагає в напружені моменти. Після цього можете продовжити розмову.
Якщо ви можете вибратися за місто, дозвольте собі це – втечу від щоденної рутини і постарайтеся не думати про те, що злить вас.
8. Важливо використовувати свою «позитивну» агресивну енергію: будувати плани, визначати життєві пріоритети і добиватися їх реалізації. Дуже важливо переосмислити самого себе, навчитися позитивно дивитися на світ, адже занурюючись в проблеми (починаючи від побутових і завершуючи проблемами світового масштабу) всіма думками, ми можемо не помітити, як самі перетворюємося на трамвайних хамів, нервових колег і злісних родичів.
Постарайтеся не використовувати слова: «ніколи» і «завжди». Коли вами опановує гнів і ви починаєте думати: «Коли це відбувається, я завжди злюся» або «У мене ніколи нічого не виходить», ви робите помилку. Постарайтеся всіма засобами бути об’єктивним і дивитися на речі оптимістично. До того ж, ви можете помітити, що, як тільки перестали зациклюватися на щоденних проблемах, їх стало все простіше вирішувати.
Слід прийняти все, як воно є насправді, і з’явиться бажання стати краще самому, а не займатися виправленням цілого світу. Справжнє прийняття означає, що ви не будете зриватися на оточуючих в той час, як вас щось не влаштовує.
9. Якщо ви вважаєте, що у вас серйозні проблеми з контролем гніву, зверніться до фахівця. Не бійтеся визнати свої проблеми, не треба відчувати себе через це слабким. Найсильніші духом люди визнають те, що з ними відбувається і не бояться просити допомоги. Ви можете поділитися своїми переживаннями з кимось близьким – сім’єю, друзями, своїм партнером тощо.
Варто пам’ятати, коли ми відчуваємо гнів (який може проявлятися не лише емоцією агресії, а й смутку, болі, страху…), страждає серцево-судинна система, підвищується артеріальний тиск, пітливість, частішають серцевий ритм і дихання, напружуються м’язи, ми червоніємо, маємо проблеми зі сном і травленням, не можемо розумно мислити і міркувати. Надмірний гнів може нанести шкоду як фізичному, так і психічному здоров’ю, поставити хрест на соціальних зв’язках людини і в цілому значно знизити якість її життя.