На запитання «Чи існує проблема гендерної рівності в Україні?» можна з впевненістю відповісти і «так», і «ні».
Проблема гендеру – це проблема впровадження принципів демократії співіснування чоловіка та жінки в усіх сферах людського життя. З метою досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства було прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який набув чинності з 1 січня 2006 року. Україна також є учасницею багатьох міжнародних правових договорів, що сприяють та встановлюють режим гендерної рівності.
Практика гендерної рівності в компаніях не лише утверджує права людини, а й сприяє економічному розвитку. Наприклад, за даними Конфедерації роботодавців України, однакова кількість чоловіків та жінок на підприємстві підвищує продуктивність праці на 25 %.
В контексті трудових відносин не вимагається сліпе дотримання гендерної рівності, тобто рівності на підставі статі. Фізіологічно представники існуючих статей є настільки різними, що закріплення подібної рівності було б фікцією, яку неможливо виконати.
Так, роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, надаючи перевагу одній зі статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, про плани щодо народження дітей. Проте будь – які трудові взаємовідносини у своїй природі передбачають виконання функцій, не лише тих, що передбачені в посадовій інструкції.
При виборі кандидата на роботу, наприклад, пекаря, для роботодавця краще не знати взагалі, наскільки заважать готові хлібобулочні вироби (пекар – чоловік, який при транспортуванні виробів виконає роль вантажника), аніж, дотримуючись положень законодавства та елементарних морально-етичних норм, вирішувати питання, яким же чином завантажити для перевезення 11 кг хлібобулочних виробів (пекар – жінка, для якої, за законом, максимальна вага підіймання і переміщення 10 кг).
Отож, навіть якщо існує різниця в розмірах винагороди на підставі об’єктивної оцінки виконуваної роботи, а не залежно від статі, тоді така різниця не вважається проявом гендерної дискримінації.
Як бачимо з наведеного прикладу, і справді, проблема гендерної рівності у даному випадку наче присутня, водночас – її немає.
Не вважається дискримінацією за ознакою статі, згідно ст .6 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», і наступне:
- спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів та грудного вигодовування дитини;
- обов’язкова строкова військова служба для чоловіків, передбачена законом;
- різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків, передбачена законом;
- особливі вимоги щодо охорони праці жінок і чоловіків, пов’язані з охороною їх репродуктивного здоров’я;
- позитивні дії (спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права надані їм Конституцією і законами України).
Відповідно до ст. 184 КЗпПУ, забороняється відмовляти жінкам при прийомі на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до 14 років або дитини – інваліда. Безперечно, така норма є основою будь – якого декларування соціальних стандартів. Але іноді вона настільки зачіпає інтереси роботодавців, що останні змушені проводити певні маневри з метою запобігання прийняттю на роботу жінок, які мають такі пільги. Механізми її реалізації зводяться до того, що роботодавець зобов’язаний надати письмову відмову, із вказанням причини, у прийомі на роботу, яку можливо оскаржити в судовому порядку. Доволі часто в умовах ринкової економіки така гарантія не має свого ефективного механізму впровадження, оскільки реалії строків розгляду справ судами є доволі невтішними, а суворі умови ринку праці – жорстокими.
На сьогодні відповідальність за порушення гендерної рівності в законодавстві про працю поки що не конкретизується. Порушення ним гендерної рівності є порушенням законодавства про працю. Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.