Перші письмові згадки про Чоп відносяться до 1281 року. Походження назви міста пов’язується з прізвищем феодального володаря села – поміщика Чапі (Chapy, Csapy).
Легенда про виникнення міста:
У замку, що знаходиться на березі річки Тиса, жив Міцбан з жінкою і зі старою тіткою. Його жінка була вагітною, коли Міцбану слід було йти на війну. Одного разу одна жебрачка зі своїми синами-близнюками просила гроші від вагітної жінки, але горда пані замість того, щоб дати їй на їжу, грубо відмовила: „Геть звідси! У порядної жінки не може бути двійний зародок!” Від відчаю жебрачка прокляла вагітну жінку: „Якщо ти сумніваєшся у моєму благословенні, то нехай Бог дасть тобі відразу семеро дітей!” Доля дала жінці Міцбана семеро хлопчиків. Пані дуже злякалась, тому що тоді мати семеро близнюків вважалось гріхом. На пораду старої тітки шестеро дітей жінка поклала у корзину із рогожі і вкинула у річку Тису. Один рибалка знайшов дітей, відніс додому і з сином виростив їх. Їм минуло шістнадцять років, коли Міцбан повернувся з війни і влаштував велике свято. На свято пішли хлопці і, співаючи, розповіли свою історію життя. Жінка злякалась і знепритомніла. Коли прокинулась, відразу розповіла про свій вчинок. Чоловік зрадів синам і від радості подарував їм маєтки, на честь їх імен назвали такі села: Лоня (Lónya), Саловка (Szalóka), Есень (Eszeny), Ашвань (Ásvány), Чоп (Csap), Струмківка (Szürte) і Телек (Telek). Стару тітку прив’язав до хвоста коня, на спину повісив таблицю з написом: „Е сень” („Це сміття”, „E szenny”) і тяг по селу, доки тітка не розірвалася на шматки.
До XIV-XV століть село називалося по-різному: „Chap” і „Chop”. У 1427 році на селі проживало 26 кріпацьких сімей.
Зростання феодального закріпачення селян і постійне збільшення повинностей посилювало антифеодальну боротьбу селянства. В 1514 році жителі Чопа разом з селянами всієї Угорщини взяли участь у селянській війні в загоні Петра Боршваї.
Середина XVI століття – вимирає сім’я Чапі. У 1675 році Чоп дарують феодалам Вечеї у „вічне володіння”.
У відповідь на посилення експлуатації і панування Габсбургів на Підкарпатті ще з більшою силою спалахували антифеодальні виступи та національно-визвольна боротьба. В цій боротьбі брали участь і жителі села Чопа. Зокрема, вони були активними учасниками Токайського повстання 1697 року та визвольної війни 1703-1711 років. Більш швидкий розвиток почався після австро-угорської буржуазної революції 1848-1849 років та скасування кріпацтва, з початком розвитку капіталістичних відносин.
З 1870 року почалося будівництво залізниці, яка проходила і через Чоп. В останні три десятиріччя XІХ століття стали до ладу залізничні лінії, які зв’язували Підкарпаття з Галичиною і центральною Угорщиною і, зокрема, Чоп з Ужгородом та Береговим. З побудовою в 1872 році залізничної станції Чоп став важливим транспортим вузлом.
Починається швидкий ріст населення та промисловості. Якщо у 1869 році до часу виникнення залізничного вузла населення нараховувало 902 чоловіки, то вже у 1880 році проживало 1187 чоловік. У 1900 році 227 працювало в сільському господарстві, 153 – на залізничних підприємствах, 113 – на цегельних заводах і нафтоочисному підприємстві, 24 було зайнято торгівлею. У 1910 році населення складало 2318 чоловік.
З перемогою в Угорщині в березні 1919 року пролетарської революції в Чопі створюються місцеві органи Радянської влади, а також і жупний директоріум Ужанського комітату.
10 квітня 1919 року відбулися вибори до місцевої і жупної Рад робітників, солдатів і селян. Ще в березні чеські війська зробили спробу напасти на Чоп, але були відбиті. Для запобігання новим нападам окупантів на Закарпаття сюди були надіслані частини 5-ї Угорської Червоної дивізії та почалося формування частин 65-ї Русинської Червоної бригади.
4 червня 1920 року – тріанонський мир – Чоп приєднують до Чехословаччини. Між 1920-1938 роками – Чоп у межах Чехословаччини належить до Cловаків.
Наприкінці 30-х років у Чопі працювали: нафтоочисна установка, цегляний завод, паровий млин, електростанція. Активно велося будівництво громадських будівель – школи, лікарні.
10 листопада 1938 року Чоп вступає угорська королівська армія. У 1938-1944 роках – Чоп знову частина Угорщини.
Чисельність населення станом на 1940 рік складає 3371 чоловік. Серед етнічних груп населення виділяються угорці – 3236 чоловік, словаки – 40 чоловік, русини – 32 чоловік, німці – 11 чоловік, інші – 52 чоловік.
28 жовтня – 23 листопада 1944 року – облога Чопа. 28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остататочно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року.
Відступаючи, фашисти завдали жителям Чопа великої шкоди. Після визволення села тут уціліло не більше 30 відсотків будинків. Вщент були зруйновані вокзал, пристанційні залізничні будівлі, депо, перевалочна база, водокачка, дуже пошкоджений цегельний завод. Протягом 1946-1976 років лінія Чоп-Батьово, а потім й інші лінії були переведені на широку колію.
29 червня 1945 року – радянсько-чехословацький договір – Чоп приєднують до Української РСР (Закарпатська область). Між 1945-1991 роками – Чоп у межах Радянського Союзу належить до УРСР.
1957 рік – Чоп віднесено до розряду міст. Станція Чоп стала однією з найпотужніших у колишньому СРСР і в окремі роки переробляла до 60 млн. тон вантажів на рік.
Протягом 70-90-х років минуло століття станцію Чоп реконструйовано. На місці старих виникли нові: з ремонту окремих секцій тепловозів і електровозів, ремонту електроапаратів і електроустаткування, ремонту паливної арматури тощо. Стали до ладу нові підприємства: вагонне депо, пункт перестановки вагонів з вузької колії на широку вітчизняну, пункт технічного огляду вагонів, механізована дистанція вантажно-розвантажувальних робіт, новий вокзал. На привокзальній площі виросли багатоповерхові тридцятидвохквартирні будинки, універмаг, готель „Україна”, ресторан „Карпати”, гастроном, книжковий магазин, критий ринок, магазин „Малятко” та спеціалізований магазин подарунків і сувенірів.
Станція Чоп стала однією з найпотужніших у колишньому СРСР і в окремі роки переробляла до 60 млн. тон вантажів на рік.
Починається швидкий ріст населення. У 1970 році населення нараховувало 5000 чоловік, то вже у 1979 році проживало 7503 чоловік. У 1989 році населення складало – 9600 чоловік.
Після розпаду Радянського Союзу і з початком формування незалежної Української держави, місто відчуло на собі негативні процеси перехідного періоду: спад виробництва, розрив сталих економічних зв’язків. Зафіксовано зменшення обсягу перевезень, скорочення кількості працюючих.
1991 pік – частина незалежної України.
В 1992-1993-у роках створилося кілька потужних спільних підприємств, які займалися митно-ліцензійним і транспортно-експедиційним обслуговуванням вантажів, які перетинали кордон України. Зросло надходження до міського бюджету, кошти якого використовувалися на житлове будівництво, благоустрій, соціальні програми. В зв’язку зі зміною законодавства, згадані підприємства у 1997 році фактично припинили свою роботу. Починаючи з 1999 року намітився ріст економічних показників підприємств залізниці, яка почала вкладати значні кошти у розвиток інфраструктури міста /за 1999-2000 роки – понад двадцять млн. гривень/.
Значні надії покладають на повномаштабну реалізацію проекту Спеціальної економічної зони „Закарпаття” частина, якої знаходиться в межах міста Чоп та будівництво річкового порту на річці Тиса.
В травні 2003 року місто отримало статус міста обласного підпорядкування. Це дозволили збільшити фінансові вкладення в розвиток соціальної інфраструктури. Розпочалися і надалі тривають довгострокові програми по ремонту і докорінній реконструкції комунальних мереж, впорядковується територія. Значна увага приділяється освітнім, культурним, соціальним питанням.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №712-р від 12 червня 2020 року місто ввійшло до складу Чопської міської територіальної громади з територіальним центром у Чопі.
Чисельність населення станом на 2020 рік: 8819 осіб.
Відповідно до Статуту Чопської міської територіальної громади День міста Чоп відзначається щороку, як правило, не пізніше третьої суботи вересня як загальноміське свято.